Не думала, что придется писать на эту тему, да еще и на одиннадцатом году войны. Потому что, казалось бы, мы уже прошли такой путь, изучили врага достаточно, чтобы все угрозы войны были определены и проработаны, что на все вызовы врага мы имеем щит, меч и противодействие, но это не так. И это раздражает и пугает, пишет Елена Степова для «Информационного сопротивления».
Видео дня
Суспільство досі знаходиться у рожевих окулярах. Більшість впевнена, що війна це тільки зброя, що війна, це фронті, десь далеко, тому через вроджену доброзичливість, довірливість та відсутність дієвої державної програми антипропаганди люди поза зонами обстрілу знаходяться в умовній «теплій ванні», тому досі російська пропаганда та вплив росії на українське суспільство зростає.
Згадайте скільки за останній період було затримань (це кому пощастило) й координованих росією дистанційних підривів, що спричинили загибель носіїв вибухівки. От нещодавно Черкаси, неповнолітні.
Цитую: «СБУ викрила неповнолітніх підпалювачів, які на замовлення рф нищили релейні шафи Укрзалізниці на Черкащині Вони – учні смілянської школи. Наймолодшому з них виповнилося лише 12 років, найстаршому – 16. Вони потрапили «на гачок» російських спецслужб під час пошуків легких грошей у телеграм-каналах. Хлопці використовували легкозаймисті суміші, а потім фіксували загоряння на відео«.
Одинадцятий рік війни, а в Україні затримують підлітків за роботу на окупанта. Маємо проблему, маємо про що поговорити.
Скажу більше, цей допис мене попросила написати моя старша донька, вчитель. Бо вона, як ніхто інший бачить проблему, а саме вплив російської пропаганди на дітей.
Тому, сьогодні важка, детальна розмова. Бо саме ми, дорослі, відповідаємо за дітей.
Вербування носіїв вибухівки, як й тих, хто надсилає координати важливих інфраструктурних об’єктів – а це здебільшого підлітки та діти – відбувається дистанційно з росії.
Варто підкреслити, що війна осучаснилася та вийшла за межі лінії фронту, в її звичайному фізичному розумінні.
Варто пам’ятати, що під час війни та окупації ОРДЛО росія відпрацювала на суспільстві окупованих територій дуже багато механізмів психологічного впливу на населення, особливо багато уваги приділяючи дітям та підліткам. До чого це призвело, я пишу доволі частенько.
Так, я часто пишу про те, що війна, це не тільки зброя та постріли, це ще й постійний вплив росії на українське суспільство, бо намагаюся достукатися до людей – обережно, війна! Війна з нами ведеться через кіно, книги, музику, театр, історію, телебачення, інтернет. Сучасні війни кидають нам сучасні випробування.
Але це на перший погляд. За часи окупації України радянським союзом, КДБ приділяло багато уваги саме інформаційно-психологічному впливу на людину.
В срср пишалися тим, що в них друкується багато газет. Людей змушували виписувати радянську пресу, бо це був шалений потік пропаганди. У школах були політчаси, політінформація, де школярі вели такі собі щоденники з газетних вирізок на різні теми. Наприклад, життя у США, звісно ж це були бідні, голодні, безробітні та бездомні негри, які жили під мостом. Життя в срср, а це були виключно перемоги та здобуття, спорт, вчені, космос.
А ще це був постійний страх. Страх голоду, страх втратити роботу, страх бути не таким, як усі, страх війни, страх перед ворогами, бо вони були повсюди.
Якщо подивитися на існування людей в срср очима психолога, то стане зрозумілим, які психологічні випробування лежали на радянській людині. В КДБ існував спецпідрозділ, який займався саме психологією людини, психологічним впливом на людину, як її підкорити, зламати, зробити з неї іграшку. Саме тому росіянам легко було підпорядкувати мешканців проросійських регіонів, бо тут вплив росії був щоденним на протязі тривалого часу.
Часто для проведення експерименту залучали маніяків, та досліджували не тільки їх поведінку, а й їх вплив на людину.
Я читала, що діяльність маніяка Чикатило в радянські часи не помічали спеціально за наказом кдб, щоб утримувати суспільство проблемних регіонів у страху.
Психологічних та військових експериментів, як й психологічного тиску над суспільством в часи срср було настільки багато, що згодом зросли покоління абсолютних моральних деградантів, психологічно знищених людей в яких відсутні будь-які моральні аспекти.
Можу нагадати, як одурманене суспільство падало без свідомості при одному погляді Кашпировського, заряджало баночки з кремом біля телевізорів під паси Чумака, пересувалося у часі та просторі з чарівною та майже завжди п’яною Джуною. Це була не погана, доволі злагоджена психологічна операція КДБ, бо під час руйнування срср, та можливого соціального бунту, сконцентрувала та змістила погляд суспільства в сторону НЛО, пасів, зцілення та іншого магічного світу, відтягнувши увагу від справжніх проблем.
Для зняття психологічного навантаження по телебаченню дозволили показ романтичних серіалів й суспільство, яке жило впроголодь, без роботи та грошей, навіть не думало про бунти, про те, як й хто приватизує заводи та фабрики, куди зникають гроші партії, мало подушку для сліз з «багатими, що теж плачуть» та лікувало душу й тіло під паси чумако-гордоно-кашпировсько-джун.
Навіть поява «малинових піджаків», це теж дозволена психологічна гра під патронатом вже фсб. Якось напишу розлогий пост про це.
Ще один дуже вдалий, масовий та яскравий психологічний експеримент, який залишив по собі тисячі зламаних життів, зруйнованих сімей та покалічених психічно душ, це «Біле братерство».
ЮСМОС Марі Деві Христос – перша відкрита гра того самого секретного відділу КДБ. Нагадаю, що кінцева ціль цього шоу було масове самоспалення адептів у Києві.
Десятки тисяч «вірян», адепти серед вчених, журналістів (тоді ще не було блогерів, але вже існував «самиздат»), політиків (так, саме так, й багато хто приховує ці факти), вчителів, медиків…
10 листопада 1993 року адепти релігійного угрупування «Біле братство» намагались захопити Софійський собор в центрі Києва, щоб здійснити там самоспалення. Сама ж Марі Деві Христос мала спалити себе не вівтарі.
Знищення духовного центру України – Софії Київської, було пріоритетом для керівників «Білого братства» Юрія Кривоногова та його дружини Марії Цвигун.
Нагадаю, що ця епопея з «живими богами» була топ-темою, як в пост-радянському просторі, так й серед західних ЗМІ.
Це найуспішніша операція КДБ. Бо навіть закордонні ЗМУ не помічали соціальних, економічних та політичних негараздів в пост-радянському суспільстві, поновлення впливу кремля та фактичне пограбування «воріт Європи» – я маю на увазі Україну – відмову від ядерної зброї, закладення фундаментальної бази для існування чорноморського флоту та інших цікавих моментів. Таким чином, поки розум людей був зайнятий «живими богами», які обіцяли кінець світу, КДБ провернуло кілька масштабних операцій, щоб утримати біля себе Україну.
З сучасних психологічно-інформаційних операцій я назву лише гру «Синій кит», яка було пробною версією випробування дистанційного вербування молоді. Хоча цих операцій значно більше.
Світ інтернету та сучасних технологій значно розширив поле для маніпуляцій та дав нові важелі управління розумом людини. Важливо пам’ятати про це.
Блогери, тік-токери, журналісти, політики, й навіть цілі сучасні, молоді, демократичні та прогресивні партії працюють в Україні, але фінансуються та утворені в фсб, підпорядковуються саме відділу психологічного впливу, а є навіть підпорядковані прямо «духовному наставнику путина» …ми навіть не уявляємо масштаби вербування та масштаби інформаційно-психологічних війн, які ведуться всередині України з моменту отримання Незалежності завербованими агентами, сучасними адептами нових «живих богів» й з якими ми стикаємося кожен день.
Посилання інформаційно-психологічних атак відбулося десь з 2012 й триває по сьогодні.
Є у цьому й смішне, он, якась спілка русалок заявляє про кураторство нації Плеяд над одним з ексречником, екстанкістом, ексрозвідником, який з-за штори з одним гранатометом врятував Україну й ще б 2-3 тижня у засідці, то прямо з-за тої штори зайшов би у кремль. Й таке буває, як-то кажуть, не усі агенти 007, є й мінус 007.
А є й страшне, це, як спрямований булінг у соцмережах, заснування якогось агресивного комсомольського угруповання на фундаменті блогерської підписоти, яке є фактично приватною інформаційною армією й використовує усі методи психологічного впливу, працюючи по методичкам, які розроблялися ще в КДБ.
Зараз найголовніше навчитися бачити усі ці маніпуляційні впливи, відчувати запах «гнилого оселедця» – це журналістський прийом ведення нечесної, брудної кампанії – тримати голову та нерви у чистоті, не піддаватися психологічному тиску та розуміти, що війна ведеться не тільки снарядами, дронами чи кулями, це й психологія, соціологія, це й слово, яке вже куля.
А ще треба пам’ятати, що люди з когорти «20 долярів завжди 20 долярів» будуть завжди.
Зараз, коли росії треба наш внутрішній злам, вона посилює психологічний тиск, застосовує усі сучасні методи дистанційного підриву суспільства.
Саме тому так багато молоді через інтернет вербується росіянами, виробляє вибухівку й йде вбивати.
Далі, може бути гірше. Це можуть бути підриви в метро, торгівельних центрах, бо зомбування підлітків тільки набирає сили.
Звісно вона прийшла до нас з росії. Там вона супер-популярна серед підлітків та навіть дорослих.
Так ось, «Синій кит» на фоні гри «Червоні двері, Жовті двері» виглядає дитячої забавкою.
Можна посміятися з дитячих страхів, можна посперечатися з психологами, які теж мають розбіжності у висновках – безпечна чи небезпечна ця гра. Не треба ігнорувати, от й усе! Особливо те, що приходить з росії. Особливо, якщо на цю російську «цукерку» хтось каже – вкусное. Це, я вам кажу, як людина, що бачила окупацію з першої секунди.
Учасники нової гри дистанційно вчаться вводити людей у транс, керувати людьми у трансі, вчаться застосовувати НЛП та інші розробки по психологічному керуванню та програмуванню людини. Я розумію, що чекає після такого впливу дітей, підлітків та людей з нестійкою психікою. А ви?
Суть гри «Червоні двері, Жовті двері» в тому, що один із підлітків є провідником в «двері», а другий – суб’єктом, який йде у двері.
Ведучий вводить ведомого у транс, маніпуляціями (погладжуванням по голові та іншим, цього вчать). Далі йдуть питання, що підготовлюють ведомого до сприйняття ролі ведучого та виконання завдань: «Що ти бачиш?», «Хто перед тобою?», «Опиши кімнату, якого вона кольору?», «Чи є там двері», «Чи є хтось чи щось у кімнаті?».
Ведомий, який впадає у транс, розповідає, що бачить двері, вони червоного, жовтого або навіть зеленого кольору, синього, фіолетового.
За завданнями ведучого ведомий відчиняє двері й потрапляє до кімнати. Знову питання, опис вигаданого світу кімнати, виконання там легких завдань. Потім з’являється «чорна людина» треба з нею битися чи ховатися від неї. Потім з «чорної людини» знімуть маску й це може виявитися батько, мати, подруга, друг, сестра, брат, вчитель, військовий ЗСУ – образ ворога сформовано!
Ставлячи багато конкретних запитань, провідник-ведучий веде ведомого по якомусь уявному будинку та змушує виконувати правила гри, завдання.
Головна (поки що) умова гри – вчасно розбудити ведомого, поки що піддослідного, щоб він не застряг десь там назавжди.
Гра, я б її назвала, навчання з утворення симулякру, стала популярною за кілька днів, тепер підлітки постійно вводять когось у транс та знімають відео.
Що цікаво й головне, зрозуміти, чи справді дитина увійшла у транс і щось бачила, – неможливо, бо діти не хочуть ставати «білою вороною», яка нічого не бачила й починають створювати симулякр, розповідаючи про кімнати, жахи, додаючи цікавинки й самі починають вірити у цей симулякр (нагадує розіп’ятих хлопчиків у трусиках, про яких впевнено розповідали мешканці Донбасу).
На Донбасі теж усі «бачили» й польських льотчиків, й негрів у формі ЗСУ, й розіп’ятих хлопчиків. Люди брехали натхненно, щоб тримати увагу на собі (зайняття позиції лідера та синдром дефіциту уваги). Люди утворювали симулякр й вірили в нього настільки, що це починало їх захоплювати й ставало реальністю в їх уяві. Вони вбивали тих, хто не бачив чи не вірив в їх «реальність».
Наталія Валедова, дитяча психологиня, вважає, що ця гра небезпечна для дітей та підлітків. «Перша небезпека є суто фізіологічною. Масажує скроні не професіонал, а дитина. Йдеться про поверхневу скроневу артерію, яку можна передавити. І щоб досягти ефекту ейфорії, масажувати треба довго. Порушується кровообіг. Якщо у дитини є аневризм судин у голові, то може призвести й до інсульту. Спазми, підвищення внутрішньочерепного тиску, може бути біль голови», – каже для OBOZ.UA пані Валедова.
А я читаю, що розповідають діти й бачу мешканців ОРДЛО, які натхненно розповідали про казкову країну росію, де усе безкоштовно, усі багаті, усе соціально справедливо, а багатих розстрілюють бідні й забирають собі багатство. В ОРДЛО теж спочатку утворювали симулякр, а потім вірили, що навколо «вороги народу» та починали на них полювання.
Я б ще нагадала читачам (дякую богу, що в мене «паства» з розумних людей з критичним мисленням, то є з ким погомоніти) істерію з «наводчиками», коли люди масово дуріли й шукали «наводчиков», які для російських літаків ставили «метки» крейдою на асфальті.
До речі, ця істерія 2022 року була росіянами відпрацьована в ОРДЛО ще у 2014-му, тому переселенці-біженці отримали порцію дежавю та новий стрес, бо бачили, як по одному сценарію відпрацьовують керування суспільством вже тут, на поки що не окупованих територіях.
«Моя подруга розповіла, що бачила стару хату, з кривими дзеркалами, вона втікала з кімнати з годинником, але потрапила до іншої кімнати, де було багато дивних людей. Словом, її ледве розбудили, тепер вона погано спить. Але в нас уже майже весь клас грає у ці двері», – розповіла 6-класниця київської школи.
Впишіть в цю ситуацію будь-що військове, політичне й ось вам «криві дзеркала». А далі, нервовий зрив, безсоння чи психологічні проблеми дитини, але це квіточки. Ягідки, це виконання завдань – вбити ворога, замінувати кімнату…
Уся фабула гри (а ми розуміємо хто її створив) заснована на страху, стадному інстинкту та покорі.
Підпорядкованість, стадний інстинкт, бажання бути героєм, бажання проявити себе, бажання бути володарем людини, її стану, її безпорадності.
О, росія знається на збоченнях.
Як правило, ця гра, як й інші психологічні ігри, діє на психологічно ослаблених дітей, схильних до гіпнозу, навіювання.
Будь-яка психологічна травма у дитини, зростання у проросійській родині (імпринтингові знання), втрата батька, матері, будинку, булінг…ще сотня психологічних та соціальних аспектів, й ось, дитина хоче проявити себе, бути разом з сильними, бути володарем.
Діти швидко розуміють підсвідомі правила гри: створюй свій світ, своїх ворогів, перемагай в цьому світі, або ти йдеш у двері, або ти лох.
Страх залишитися поза суспільством, стати «білою вороною», штовхає підлітків на гру.
«Такі масові ігри можуть бути розраховані на те, щоб готувати дітей та підлітків до підпорядкованості. Якщо він пішов за стадом, то й по життю йтиме, не матиме своєї думки й піде за натовпом. Це ризиковано для психологічного розвитку дитини», – продовжує психологиня. В Україні після ковіду, під час війни у дітей набагато менше очного спілкування. Тому вони намагаються скористатися будь-якою можливістю спілкуватися з однолітками. А ця гра поєднує, та ще й дає можливість бути у тренді, бути причетним до чогось великого. До того ж хвастощі один перед одним. Ніхто не знає насправді, бачили вони чорну людину чи ні, але є можливість побути винятковим». Схоже на психологічні техніки НЛП.
Віцепрезидент Української асоціації психоаналізу, психолог Володимир Мамко розповідає, що ще Зигмунд Фрейд на початку своєї практики, коли лікував пацієнток від неврозів, то укладав їх на канапу й натискав на лоб, казав, щоб клієнтка заплющила очі та говорила те, що спадає на думку.
«Дуже схоже – тут на лоб натискати, тут скроні масажувати. Вважаю, що йдеться про звичайні маніпуляції, які властиві психологічним технікам. Усі ці маніпуляції слугують одному – відвернути увагу. Тут треба зрозуміти, для чого це робиться», – пояснює Мамко.
Він зазначає, що це свого роду довільне викликання певних станів. «Ми в дитинстві духів викликали, потім відчували панічний жах, ховалися у коморах, сараях, нам щось ввижалося – і ми втікали. Це своєрідні подібні ігри й у сучасних дітей. Тут іде послідовність виборів: уяви собі те, уяви собі це. Також працює холодинаміка, коли в тебе в голові розгортаються образи – як мультики, дуже яскраві. Таке враження, що в тебе вселяються якісь духи. Але на людей-психотиків це може вплинути так, що у людини може розвернутися повноцінний психоз. Вони дуже вразливі, і такі речі для них небажані, це може стати катастрофою», – вважає Мамко. Психологи радять батькам спілкуватися зі своїми дітьми, дізнаватися, чим вони захоплюються у соцмережах, пояснювати їм шкоду подібних ігор.
Я б хотіла, що ви детально прочитали, що таке психологічна війна.
Дам посилання на Вікі, але в гуглі є багато цікавих професійних матеріалів.
«Психологі́чна війна́ (англ. psychological warfare (PSYWAR)) — сукупність різних форм, методів і засобів впливу на людину з метою зміни в бажаному напрямку її психологічних характеристик (поглядів, думок, ціннісних орієнтацій, настроїв, установок, мотивів, стереотипів поведінки), а також групових норм, масових настроїв, суспільної свідомості в цілому.
В Міністерстві оборони США цей термін означає «планове використання пропаганди і інших психологічних дії, що мають за основну мету вплив на думки, емоції, стосунки, і поведінку ворожих іноземних груп, таким чином, щоб підтримувати досягнення національних завдань.» Попри те що в США настанова FM-33-5 «Ведення операцій психологічної війни» діяла з серпня 1949 року, засоби ведення ПВ набули особливої актуальності під час війни в Кореї (1950—1953) коли за перші 1,5 року із ЗС США дезертирували 47 тисяч чоловік.
На відміну від психологічних операцій, котрі окрім локального характеру також вирізняються можливістю застосування і щодо власного населення, термін ПВ, як правило, застосовують на означення сукупності операцій супроти іншої країни під час військових конфліктів чи економічних воєн. Оскільки психологічна війна ведеться за допомогою інформації, то її розглядають як вид інформаційної війни. Частина фахівців поєднує ці явища термінологією «інформаційно-психологічна війна».
Чи готово наше суспільство до таких викликів? Чи готово воно зрозуміти та побачити інформаційно-психологічний фронт, який вже давно розгорнула росія в нашому суспільстві?
Люди довірливо відносяться до заяв якихось там речників, блогерів, тягнуться на світло публічних людей, не розуміючи, що ними маніпулюють.
Ми суспільство пост-радянського періоду, нас хлібом не годуй, дай-но якогось гуру, лідера суспільної думки, героя в яскравих патріотичних образах, накшалт «надіголодуйки» й ось вже нарід волає «надю у призиденти», «блогіра у президенти», надсилає кошти на лікування не існуючої онкохвороби, бо ж блогір-ЛСД пише так сумно, так емпатично, так проникливо.
Завтра цей же блогір призве підписоту вчиняти погроми у військоматах, знищувати прихильників політсили, яка не заплатила блогіру й люди щиро на це підуть, навіть не розуміючи рівень маніпуляцій та рівень небезпеки по встановленню диктатури, знищення свободи вибору, слова. Бо ж лідер, кумір, гуру сказав –»ату, їх».
О, для дорослих росія теж вигадала цікаві ігри, бо знається на збоченнях.
То, перевіряйте уважно написане, заявлене вашим лідером-гуру-блогіром-пастором-героєм, чи не є це психологічна маніпуляція, чи не є це прояв психологічного впливу та чи не є це банальним збудженням «слиновідділення» пост-радянської людини на закодовані первинні потреби гомо-советікуса «забрать и поделить», «враги народа», «кто не с нами, тот против нас», «существует одно правильное мнение и оно мое».
Будь-який булінг, будь-яке утворення зграї, яка виконує команди «лідера», будь-який прояв радянщини, неповага до особистої думки індивідуума, приниження чи цькування людини за фізіологічними, психічними, расовими, статевими, релігійними, політичними ознаками у дописах «лідера суспільної думки» – біжіть, біжіть звідтіля якомога швидше, з вами почали гру «если ты не с нами – ты против нас». Ця гра для дорослих теж побудована на страху, на людській слабкості, на радянських наративах, які сплять у людині.
Ціль, фабула цієї гри для дорослих, як й гри «Червоні двері, Жовті двері» для підлітків – покірність, виконання команд, вміння працювати у зграї, страх, що цькування буде спрямована й на тебе, знищення особистості, підпорядкованість лідеру.
Країну можна перемогти військовими засобами (бомбардування, окупація), політичними (політичні рішення, зради, домовленості), створивши умови повної деградації критичної більшості суспільства. Пам’ятайте про це!
Щодо дітей. Вони в нас розумники, але їм у спадок дісталося хворе пострадянське суспільство чи навіть родини. Вони в нас емоційні, емпатичні, але зламані війною, горем, страхом, мають особисті комплекси чи травми. Вони наше серце, а ми їх крила чи страшна ноша, яка не дає літати. Вони в нас різні. Але поки йде війна, вони беззахисні. Дитинство під обстрілами наряд чи можна назвати щасливим. Просто подумайте про це.
Просто підтримайте дитину, просто поговоріть.
З досліджень, які провели вчителі, учасники тренінгу по психологічному захисту дітей, в якому приймала й моя донька, випливає наступне:
Активно приймають участь у таких іграх діти, які не мають довірливого зв’язку з батьками;
Активно приймають участь у таких іграх діти, які не мають змоги отримувати особистий додатковий творчий чи спортивний розвиток, не ходять на гуртки, не мають якогось хобі чи зайняття;
Активно приймають участь у таких іграх діти, які залежні від тік-току та інтернет розваг;
Активно приймають участь у таких іграх діти, які мають психологічні проблеми (прояви агресії, прояви девіантної поведінки), або навпаки, є жертвами булінга, сімейного насилля, тобто потребують нагляду психолога;
Активно приймають участь у таких іграх діти, які не мають змоги проявити свою особистість (не зрозумілий батькам одяг, макіяж, тату, пірсінг, зачіска, або не зрозумілі батькам захоплення чи хобі, які потребують додаткових ресурсів батьків (на гурток треба гроші, на твою писанину треба фарби, на твою театральну діяльність треба костюми та час);
Тому ще раз прочитайте цей матеріал, де багато букв, не зрозумілих букв. Прочитайте на холодну голову, вгамувавши емоції (я не така, моя дитина не така). Зрозумійте, ми зараз усі цілі в які цілить ворог. Цілить бомбами, дронами, шахедами, кулями, словами, програмами, музикою, фільмами, лідерами, героями, не допомагайте йому байдужістю.
От прямо зараз, обійміть своїх дітей, таких дорослих дітей війни й скажіть – щоб не сталося, я буду поруч. Завжди!
А потім уявіть себе на мінному полі, де кожна міна встановлена для вашого знищення: це інформаційні міні, психологічні, військові, фінансові, політичні. Уявили? Ото ж, а як дитині у цей час. Розмінуйте це поле, встановіть особисті кордони, встановіть особисті інформаційно-психологічні сканери, які будуть верещати десь у середині вас, коли вами хтось почне маніпулювати, заганяти на своє поле гри, вимагати від вас покірності чи просто страхати вас.
Інформація, це фронт, слова – це кулі, не ставайте мішенню, бережіть себе та дітей. Їм ще Україну відбудовувати!
Важно: мнение редакции может отличаться от авторского. Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов, но стремится публиковать различные точки зрения. Детальнее о редакционной политике OBOZREVATEL поссылке…
