Из украинского дискурса исчезло слово «победа». С одной стороны, причины понятны: во много раз завышенные ожидания заканчивались массовым разочарованием и падением в депрессию. Никакой победы на горизонте пока не просматривается. Источником больших надежд и разочарований стала новая американская администрация, и не только для Украины, но и для народов всех континентов, но вряд ли нас утешит, что мы не одиноки в большой и достойной компании разочарованных.
Видео дня
З іншого боку, я вбачаю у зникненні слова «перемога» велику проблему. Ми втрачаємо відчуття майбутнього. Чим і як може завершитися війна? Ми знаємо, що ми не безкінечно витривалі й стійкі. Те саме ми знаємо про росію. Що буде далі? Відсутність картинки майбутнього, публічної дискусії про сценарії й варіанти призводить до ще більшого виснаження, ніж розчарування від завищених очікувань. Люди відрізняються від інших істот тим, що не можуть жити виключно у теперішньому часі, нам потрібна картинка майбутнього, яка надихає, згуртовує, дає енергію.
Нині ми живемо виключно в теперішньому часі, як радив Віктор Франкл — це добре для виживання, але лише у випадку, коли твоїм майбутнім займається хтось інший, дорослий і добрий. В’язні концтабору знали, що за колючим дротом іде велика війна, і якщо/коли в ній переможуть сили добра, їх всіх буде звільнено. Але ми не у концтаборі, ми самі і є ті сили добра, які ведуть боротьбу. І нам теперішнього часу недостатньо — нам потрібно майбутнє.
Очевидно, що рано чи пізно війна завершиться, бо безкінечних війн не буває. Є різні сценарії завершення війни — що з цього для нас прийнятне, а що ні? Поразка і перемога — це не один біт інформації (0/1), це спектр сценаріїв, і між абсолютною перемогою та абсолютною поразкою лежать десятки проміжних «сутінкових» варіантів, якийсь із них врешті реалізується. Де межа тієї частини спектру, яку вважатимемо поразкою, і де межа тієї, яку святкуватимемо як перемогу? Який сценарій є найбільш бажаним, і ми всі разом маємо його прагнути й працювати над цим? Немає відповіді на ці життєво важливі запитання.
А відсутність картинки майбутнього є не лише особистою проблемою кожного й кожної з нас, фактором особистого вигорання. Це наша суспільна проблема згуртованості, порозуміння й спільної продуктивної діяльності. Неможливо потрапити з пункту А в пункт Б, якщо його розташування невідоме. У нас дійсно нема карт — карт місцевості, куди ми прямуємо. Ця місцевість називається «майбутнє», і ці карти нам потрібні.
Чекаю на ваші думки.
P.S. На превеликий жаль, чимало коментаторів вирішили, що я запрошую їх до дискусії про політичні персоналії. Або ж вони ні про що інше думати не вміють.
P.P.S. Також мені не подобається дискурс «поразка вже настала, і нічого зробити не можна». Це знецінює збройну боротьбу Сил оборони, зусилля зброярів та дипломатів, роботу мільйонів людей, від вчителів до енергетиків, підтримку союзників та зусилля кожної конкретної людини тримати свій дах та робити щось для себе, для сім’ї, для громади, для народу. Це знецінює все і всіх.
Важно: мнение редакции может отличаться от авторского. Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов, но стремится публиковать различные точки зрения. Детальнее о редакционной политике OBOZREVATEL поссылке…
